Сім’я Андрія Собчука понад пів року чекає на його повернення з полону

Андрій Собчук - військовий, який разом із дружиною Вікторією проживав у Миколаєві, де в них народився син Марк. Коли рф почала повномасштабну війну проти України, Андрій захищав Маріуполь. Військовий стояв на захисті рідної землі до останнього, допоки в квітні бійцям не надали наказ прориватися з боєм. На превеликий жаль, прорив виявився невдалим і відтоді Андрій перебуває у російському полоні.

Його дружина Вікторія, яка до речі теж є військовою, за цей час встигла народити доньку Маргариту. Жінка дізналася про те, що Андрій військовополонений у травні й відтоді з нетерпінням чекає на його повернення додому.

Андрію 28 років, він народився в селі Бутівка Чернігівської області. Його батьки з Луганської області, звідки й переїхали на Чернігівщину.

Андрій добре навчався в школі, мав гарну пам’ять. Чоловік навчався в гімназії з поглибленим вивченням української та англійської мов. Також він займався спортом і навіть став кандидатом у майстри спорту з тхеквондо.


Батько військового, Сергій, розповідає, що після закінчення гімназії Андрій вирішив стати військовим і вступив у Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Навчатися Андрій мав до 2015 року, але через початок війни на Донбасі у 2014 році йому присвоїли звання лейтенанта та перевели в Одесу, де він став командиром роти.

Після цього Андрій одружився, перевівся в Миколаїв, і до останнього вони з сім’єю проживали саме там.

Дружина військовополоненого Вікторія розповідає, коли в останнє бачила чоловіка:

«Ще до 24 лютого, минулої осені, ми разом з Андрієм були на полігоні. Після цього, у грудні, ми зайшли на ротацію в Маріуполь. Там я з’ясувала що вагітна. Коли Андрій дізнався, то відправив мене додому, у Миколаїв, щоб я проходила службу на ППД ( пункт постійної дислокації), а сам залишився у Маріуполі.

Я пам’ятаю, що у лютому просила його приїхати у відпустку на 8 березня, але в середині лютого його вже так і не відпустили, сказали «щось намічається». Андрій нічого не пояснив, сказав що просто якась заворуха і якщо все заспокоїться, то він обов’язково приїде».

З Андрієм Вікторія спілкувалася рідко, на зв'язок він виходив тільки вночі. Спілкувалися в месенджерах, а сам зв'язок був дуже поганий.

«Андрій толком нічого не розповідав, на початку говорив що все добре, що він тримається, не хотів хвилювати мене. Тим паче він офіцер, і зайвого мені не розповідав. Все частіше й частіше він говорив, що вони мають йти на прорив», - каже Вікторія.


Вікторія каже, що зрештою військові зібрали останні боєприпаси, усе що в них було й пішли на прорив з боєм. Проривалися вони з металургійного заводу Ілліча. Де вони знаходяться та куди прориватимуться Андрій не розповідав, лише казав, що цивільних з ними немає, а от поранених дуже багато.

Батько Андрія каже, що перед 12 квітня Андрій написав, що викине та розіб’є телефон, надіслав фото, де поголився налисо. Написав: «тату, на зв'язок мабуть не вийду, можливо полон». Пізніше написав «тату, я живий» і на цьому все.

Про те, що Андрій в полоні, сім’я дізналася від знайомого офіцера.

«Під час одного з обмінів військовополоненими, звільнили офіцера, який о пів на третю ночі написав мені, що бачив мого Андрія в полоні 12 травня. На запитання в якому стані був Андрій, військовий відповів що він посміхався».


За словами дружини й батька Андрія, вони зверталися в усі міжнародні організації та подавали заяву про розшук в ГУР і СБУ.

Сергій каже, що в останній час обмін полоненими став активнішим, і іноді їде дах, бо хочеться щоб хтось зателефонував і повідомив хоч якусь інформацію.

«До речі, вчора зателефонував в центр, в який телефонуємо весь час, і мені повідомили, що Андрій вже числиться полоненим, а не зниклим безвісті, яким він числився раніше. Якщо числиться полоненим, то напевно ж його хтось точно бачив», - розповідає батько Андрія.

На запитання, як Андрій справляється в полоні, батько військовослужбовця відповідає:


«Знаючи свого сина, він точно все витримає. Звичайно, могли бути побої, катування, але Андрій з тих людей, які витримають все 100%, найголовніше те, що він живий.

Ми вирімо що все буде добре, потрібно триматися, йти вперед. Можливо хтось, хто бачив Андрія побачить це відео, звернеться до нас, можливо навіть Андрій побачить це», - сподівається Сергій.

Вікторія продовжує триматися і розповідає, що якби не вагітність, все було б набагато гірше, саме вона тримала її в руках, адже Віка розуміла, що крок вліво чи вправо і ти опинишся на лікарняному ліжку, а від цього не буде краще ні їй, ні її діткам.

Про день, коли Андрій повернеться додому, Вікторія говорить:

«Я мрію про це кожного вечора, коли лягаю спати. Я чекаю на його дзвінок і перше б що запитала, куди мені їхати й що взяти з собою. Маргаритку б на руки, Марка під руку, і полетіла б в будь-яку точку, де б він знаходився. Після лікування я б заховала його десь і ніколи нікому більше б не віддавала».