Лина Костенко отмечает 85-летие: мудрые слова о войне, Украине и смысле жизни

19 марта отмечает свое 85-летие украинская писательница-шестидесятница и поэтесса, наша великая современница Лина Костенко. Ее произведения переведены на английский, белорусский, эстонский, итальянский, литовский, немецкий, русский, словацкий и французский языки.

Поэтесса на публике появляется крайне редко, ведет затворнический образ жизни. Сегодня Лина Костенко живёт в Киеве.
Эта талантливая женщина написала и произнесла очень много мудрых слов. Мы собрали лишь некоторые из ее изречений на разные темы.

О войне и Путине

Слова из неопубликованного стиха Костенко, который она написала на титуле одной из книг, отправленных поэтессой в зону АТО. Не трудно догадаться, какой "серый человечек" вспоминается в отрывке.

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми,а завтра – ви.

Про Украину

А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Звичайно ж, Гоголь - це російський письменник, але це - український геній.

І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна.

Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: "Держава — це я". Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава.

Буває, часом сліпну від краси.
Спиняюсь, не тямлю, що воно за диво, -
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є - дорога, явори,
усе моє, все зветься - Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Розп'ято нас між заходом і сходом,
Що не орел - печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
Щоб він не дався знівечить себе!

Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко.

Мужчини імперських націй мислять категорією сили.
Мужчини поневолених, але гордих націй мислять категоріями свободи.

Вночі скриплять вози. Переселенці їдуть.
Світ за очі, покидавши своє.
Шукати Україну в Україні.
десь має ж бути, десь вона та є!

О жизни и ее смысле

Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.

Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

Кожному поколінню сняться свої кошмари.

Жах не в тому, що щось змінеться, - жах у тому, що все може залишитися так само.

Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.

Проблеми ж - як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані - то вже навік.

А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки втомитися.

Нам треба жити кожним днем.
Не ждать омріяної дати.
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо "потім" може й не настати.

Об исторических уроках

Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.

У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років – а вона та сама.

Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію.

Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння.

Про женщин

Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти у її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажано підтримувати в ній цей стан.

Жінки довше переживають образу, незалежно від того, вони образили чи їх ображено.

... жінка — як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.

Пристрасть - це натхнення тіла, а кохання - це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.